Наші консультації
[65]
Консультації з питань зайнятості
|
Життя центру зайнятості
[76]
Все про події в центрі зайнятості
|
За новими технологіями
[1]
Інформаційні матеріали про інноваційні технології служби зайнятості. Поради щодо використання інтерне-ресурсів для пошуку роботи
|
Центри професійно-технічної освіти ДСЗ України
[10]
Основні відомості про ЦПТО, контактна інформація.
|
Служба зайнятості - людям з особливими потребами
[9]
Інформаційні матеріали та поради щодо пошуку роботи для громадян з інвалідністю
|
Презентуємо роботодавця
[15]
Роботодавці Турійського району
|
Мовою статистики
[3]
Дані про роботу районного центру зайнятості
|
З історії служби зайнятості України
[3]
Про історію створення та розвитку служби зайнятості на території України, Волинської області. Історія Турійського районного центру зайнятості
|
Розповіді про людей праці [16] |
Мій рідний край - моя Турійщина
[8]
Історія і сучасність населених пунктів Турійського району
|
Головна » Статті » Розповіді про людей праці |
Раніше ткацькі верстати були чи не в кожному домі і будь-яка хороша господиня вміла виткати рушник, доріжку, килим. З часом мода на промислові речі витіснила з ужитку селян домоткані вироби і вже через десятки років жінок, які займають цим народним промислом, знайти стало майже не можливо. У селі Кустичі є жінка, яка, незважаючи на віяння різних часів, залишилася вірною своєму захопленню. Вперше Віра Квашук сіла за ткацький верстат 50 років тому. І під пильним наглядом сусідки баби Ярина, яка допомогла Вірі Дем’янівні оволодіти цим народним промислом, виткала свій перший рушник. Пригадуючи минуле, жінка розповідає, що чимало потрібно було потрудитися, аби отримати якусь домоткану річ. Адже спершу заготовляли льон, вимочували його, били, терли на терницю,тріпали, розминали. Пізніше насаджували на прядку й чесали, після чого пряли із нього нитки. Потім нитки, які мали мати яскравий колір, відбілювали за допомогою попелу. Згодом їх фарбували у різні кольори і лише тоді сідали за ткацький верстат. За не один рік Віра Квашук зіткала чимало рушників, доріжок, килимів, більшість з яких подарувала дітям. Років 30 тому ткала і на замовлення. Працюючи важко в радгоспі «Радянська Україна», жінка все ж не покидала улюбленої справи. Доводилося їй, як і багатьом іншим молодичкам в той час, обробляти та збирати цибулю, льон, картоплю, буряки… Гній розвозила підводами, міндобриво розсівала, протягом 15 років підвозила корм коровам – та ще багато іншої роботи переробили її натруджені руки. Сідаючи ж за ткацтво – відпочивала душею. Зі слів Віри Дем’янівни бувало, що й до третьої ночі засиджувалася за улюбленою справою, ноги дуже втомлювалися, та готовий виріб зігрівав серце. Нині жінка тче лише вдень, бо зір вже не той. Має вона ще два мішки вовняних ниток, тож хоче виткати їх, аби не лежали без діла, а тоді, можливо, верстат стане лише сімейним раритетом, бо ж домотканих речей має вдосталь. Наткала жінка собі, дітям, дев’ятьом внукам та й трьом правнучкам вистачить. На запитання: «Коли легше жилося?» жінка задумавшись відповіла: –– Була молода – важко працювала, але здоров’я мала, між людьми було веселіше. А зараз обробляємо власні паї, маємо техніку, тримаємо три корови та й іншу господарку, та сили вже не ті. Але дякую Богу за те, що маю. Ірина ПРУС. Фото автора. | |
Переглядів: 621 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0 | |