Ніхто і ніщо у світі не можуть замінити рідну людину, яка покинула цей грішний світ. Тим більше ніхто не замінить батька, який загинув за свою державу, захищаючи свій народ від чужоземних зайд. Його руки завжи зостануться в пам′яті найласкавішими, голос найлагіднішим, а очі найсвітлішими. І все ж біль від горя втрати притупляється і стає зрозуміло – треба продовжувати жити: навчатись, здобувати професію, ставити на ноги.
І добре, що в цьому світі окрім рідних є люди, які можуть і підставляють своє плече…
Донька загиблого на Луганщині танкіста Івана Ващені, чотирнадцятилітня Христина, цього річ закінчує 9 клас, а отже стоїть перед вибором, чи продовжувати навчання в загальноосвітній школі, чи здобувати спеціальність в коледжі або училищі. Дівчина активно займається спортом (дуже полюбляє футбол), гарно співає, має неабиякі акторські здібності, однак з професійним майбутнім остаточно не визначилась.
З цією проблемою її мама – Людм
...
Читати далі »