Молода, тендітна, темноока Олена розповідає про своє життя, а мене дивує, як вона не втратила віри знайти себе у професії і бути корисній суспільству після десятків відмов від роботодавців.

–– Скрізь мені ставили одні і ті ж запитання. І коли дізнавалися що освіта в мене не повна, відсутній досвід роботи, я заміжня і не маю дітей, що прогнозувало майбутню декретну відпустку, та ще й той факт, що я інвалід, відповідь була однозначною – ні, – ділиться моя співрозмовниця Олена Муравська.

Закарпатську прописку на турійську вона змінила у 2007 році, коли вийшла заміж за нашого земляка Павла. За плечима у Олени було навчання в Кам’янець-Подільському технікумі (спеціальність «Економіка підприємництва») та два місяці роботи в лісовому господарстві Рахова.

–– Як тільки приїхала у Турійськ, звернулася в районний центр зайнятості і була приємно здивована, що працівники цієї служби активно почали підшуковувати мені роботу. На жаль, кожна співбесіда не давала очікуваного позитивного результату, – розповідає Олена. А потім у неї з’явилося ясне сонечко на ім’я Єлизавета, яка займала чи не весь час своєї мами. Проте молода жінка не сиділа склавши руки, а вирішила діяти далі, аби зменшити перелік причин, з яких їй відмовляли у працевлаштуванні. У 2009 році вона стає студенткою Тернопільського національного економічного університету. Після закінчення декретної відпустки знову звертається у службу зайнятості.

–– Я дійсно вірила, що тут мені допоможуть, і не помилилася. Першим промінчиком стала ярмарка вакансій. Пізніше мені зателефонували з пропозицією пройти стажування у ТзОВ «Величе», що в Соловичах, на посаді діловода. А з жовтня я офіційно працевлаштована, – з вогниками радості в очах говорить Олена Муравська. – За підтримку, можливість реалізувати себе, свій потенціал, бути потрібною суспільству я надзвичайно вдячна керівнику і всьому колективу Турійського районного центру зайнятості, а особливо заступнику директора Сергію Павловичу Яровенку, який постійно тримав мою справу на контролі і реальними діями допоміг працевлаштуватися. Скажу без перебільшення, що завдяки службі зайнятості моє життя набрало нових барв.

Ірина ПРУС, газета "Народне слово"